Шкіра, в якій я живу. Франкенштейн і його Галатея
Рецензії
© El Deseo ДЖЕРЕЛО: imdb.com

Шкіра, в якій я живу. Франкенштейн і його Галатея

Чи може фільм викликати огиду і захоплення одночасно? Бути настільки прекрасним у своєму збоченні, що навіть і сказати нема чого? Може. Іспанський режисер Педро Альмодовар - один з найталановитіших і найбільш унікальних постановників у світі. Його нове творіння - фільм "Шкіра в якій я живу" (2011), є сумішшю ремейка "Франкенштейна" з сексуальним ухилом, драми і жахітть.

Сюжет. Фільм знятий "за мотивами" французького роману Тьєррі Жонке "Тарантул. Шкіра, в якій я живу".

Доктор Роберт Ледгард, важко переживши втрату дружини та доньки, з головою поринув у небачені наукові есперименти і створив штучну шкіру. Вона може відновити обгорілі ділянки тіла і допомогти мільйонам людей, тільки ось мета у доктора була інша.

Роберт живе в будинку, поєднаному з власною клінікою. Замкнена в одній із кімнат будівлі, одягнена у незмінний облягаючий комбінезон, день за днем проживає красива жінка Віра. Вона практикує йогу і дивиться величезними сумними очима в камеру, яка відтворює всі її дії на гігантський монітор. За всім цим також спостерігає матір Роберта, досить дивна жінка, у якої є свої скелети в шафі.

Хто така Віра? Гостя, полонянка? Що за дивні стосунки у них із Робертом?

Перша частина фільму не обіцяє відповідей на ці питання. А далі, немов по шматочках, у ретроспективі все починається складатися в єдину картину. Та таку, що кров холодить.



Альмодовар, подібно до Хічкока, утримує атмосферу напруги протягом усього фільму, при цьому плутає емоції глядача, вставляючи сцени, які як збуджують, так і лякають.

Стрічка "Шкіра, в якій я живу" просто просякнута помстою. Але вона навіть не холодна, а збочена. Має право, - скаже хтось. Але це жах! - відповість йому інший. Як би там не було, фільм варто подивитися хоча б заради інтриги.

Акторська гра. Зрілий і в самому розквіті сил Бандерас зіграв блискуче. Хитрий та продуманий хірург викликає у глядача суперечливі почуття. Він холодний і жорстокий, але не від хорошого життя. Хто він? Жертва, кат, Франкентшейн, закоханий у своє творіння? Герой Бандераса завжди залишає простір для запитань і здогадок. Але в цьому й суть, чи не так? Адже рідкісний глядач любить, коли все йому подають на тарілочці з лінійним сюжетом. Спекулювати відповідями й здогадками в голові набагато цікавіше.

"Персонаж повинен стати прозорим, як скляна посудина, в яку глядач зможе помістити своїх власних демонів" - Альмодовар про героя Бандераса



Цікава також головна героїня - Віра. Її життя схоже на злий фатум, з яким вона змирилася. Закритий простір, експерименти, зміни. Чи витримає вона це випробування до кінця? До певного моменту у фільмі це також буде незрозуміло. Однак в нагороду глядачеві Альмодовар дозволяє з різноманітних ракурсів споглядати прекрасне тіло і обличчя актриси Елени Анайї. А також її бездонні очі, в яких по черзі читаються страх, незнання, смуток, а іноді, здається, і кохання.

Другорядні персонажі фільму у виконанні Маріси Паредес і Жана Корнета привносять свою родзинку в сюжет, наповнюючи його невіглаством, агресією і дивною материнською любов'ю.

Та й взагалі, кожен із героїв цієї стрічки живе у своєму світі, які тим чи іншим чином перетинаються між собою.



Підсумки. Ця стрічка явно не піде "під пиво з попкорном". Вона глибока і суперечлива, тому не для всіх.

Однак у кінематографі завжди цінувалися фільми, відмінні від більшості.

Існує кілька режисерів, наприклад, Девід Лінч чи Вуді Аллен, які володіють абсолютно унікальним талантом точно показати своє бачення на кіноплівці. Але ніхто інший, окрім Педро Альмодовара, не зміг би так витончено і психопатично зняти "Шкіру, в якій я живу" - елегантно вульгарну, прекрасно моторошну кінострічку, що балансує на межі абсурду.


1
2
Система Orphus