Таїсія Ігуменцева:
Iнтерв'ю

Таїсія Ігуменцева: "Про персонажів нового фільму готова розповідати без кінця"

Таїсія Ігуменцева закінчила режисерську майстерню ВДІКа під керівництвом О. Є. Учителя. Її перша робота — документальний однокадровий фільм "Факт", знятий на 1 курсі, отримав визнання у майстерні і відразу був високо оцінений. На фестивалі MSFF він був відзначений особливим призом. Таїсія Ігуменцева стала першим російським постановником, чию роботу відібрали для каннського конкурсу студентських робіт Cinéfondation. Її стрічка "Дорога на..." посіла перше місце на цьому конкурсі у 2012 році.


— Таїсія, Ви дуже молодий спеціаліст. Але вже у 2013 році повинна вийти Ваша повнометражна стрічка, правильно?

— Будемо сподіватися, тьху-тьху! Зйомки вже закінчилися і тепер ми перебуваємо на стадії озвучання, щодо термінів виходу в прокат поки нічого сказати не можу, але щиро сподіваюся, що кіно буде доступне глядачам, для них тільки і знімаємо.

— Про що фільм?

— За жанром — це трагікомедія, при створенні ми також намагалися привнести у сюжет трохи казковості. Це фільм-катастрофа, що розповідає про те, як в одному богом забутому селі, що знаходиться на острові, люди дізнаються про прийдешній кінець світу. Хтось насмілюється на божевільні вчинки, хтось наважується зробити те, про що завжди мріяв, але постійно заважали здійснити заповітне якісь обставини. Людина завжди повинна прагнути назустріч мрії. У нас немає нічого від класичного уявлення про село: ані жителів, ані предметів побуту, ані будинків, ані костюмів. Ми все спробували зробити нестандартно. І, загалом, наш фільм не про кінець світу. У ньому багато перевертнів. Все рухається стрімко. Немає тягучих планів в дусі Тарковського. Цікавою вийшла сцена плавання у вбиральні. Але без вульгарного гумору.

— Хто головні герої, може, у них є реальні прототипи?

— У нас немає ані головних, ані другорядних персонажів. Сюжет багатолінійний, тут є і винахідник Іван, такий собі місцевий Кулібін, що фанатіє від усяких технічних штук, Ніколи Тесли, Леонардо Да Вінчі; дід Василіч, відлюдник, який в кінець розчарувався в людях, так і живе він удвох зі своєю коровою, ніжно називаючи її "Конфєта"; мрійлива Настя, яка й рада б "злетіти", але її всіляко стримує приземлений чоловік, куркуль; аморфна Ніна Андріївна, міська фіфа, що оселилася в нашому селі і з останніх сил намагається це село "окультурити" (навіщо і чому — дізнаєтесь, подивившись фільм) і ще багато цікавих особистостей, про яких я готова розповідати без кінця, адже вони придумувалися мною разом ще з однією людиною і вже стали рідними.

Цікаво, що ви запитали про реальних прототипів — кілька ролей у нашому фільмі писалися під конкретних акторів, але я не хочу називати їхніх імен (вони саме й виконують ролі в нашому фільмі) просто тому, що якби я була знайома до зйомок з усіма, сценарій б писався під усіх, так вже органічно вписалися всі актори у свої ролі і полюбилися мені, як і їм їхні ролі.

— Успіх короткометражки "Дорога на..." якось допоміг у роботі над проектом "Віддати кінці"?

— "Дорога на..." — це моя перша сходинка в кіно, "Віддати кінці" — друга, так тільки й допоміг, зберігши послідовність цих сходинок, і не вниз, а вгору.

— Зі стрічкою "Віддати кінці" теж плануєте брати участь у фестивалях?

— Поживемо — побачимо!
1
2
Система Orphus