Рецензії

Особливості російського левіафановодства

Особливості російського левіафановодства

Так склалось, що нездоровий ажіотаж навколо фільму подіяв, немов магічне закляття упередженості 80 рівня: кінопритча про Левіафана та Іова перетворилась на псевдо-документалку про Росію, а точніше – про "Россия впЕрде!".

 

З цієї причини дивитись "Левіафан" не дуже й хотілось. Адже те, що "Россия впЕрде!" – зрозуміло і без "Левіафана", достатньо подивитися будь-яке російське порно з вицвілими шпалерами і такими самими вицвілими очима актриси та героєм, який, схоже, потрапив на знімальний майданчик випадково. Але достатньо було "Левіафану" стати конкурентом "Поводиря" за "Оскар" і апетит кінокритика одразу прокинувся. Трохи порпання в інтернеті, "завантажити", "переглянути" і рецензію можна писати.

 

Одразу хочу відзначити гідну гру акторів, всі виконавці тримали увагу на собі, хоча це було нелегко, бо фільм часом нагадував величезну рекламу пияцтва. З точки зору драматургії п'яний у кадрі гарний тим, що багато говорить, говорить те, що думає, і так само діє. Але герої "Левіафану", хильнувши чарку, говорять і роблять тільки те, що виправдовує наступну чарку. Це у свою чергу додає особливої репресивності фільму. І в результаті найбільше врізається в пам’ять діалог: "Чого тобі, Колю?" – "Горілки, що ще? Дві пляшки". Цей момент можна назвати найкращим.

 

Настрій після перегляду виключно депресивний і, схоже, саме цього хотів Звягінцев. Тож зі своїм творчим завданням режисер впорався. Але будь–якому поціновувачу російської літератури і її екранізацій герої "Левіафана" глибоко несимпатичні.

 

Пригноблений владою Микола Сєргєєв у виконанні Олексія Сєрєбрякова не отримав від творця фільму жодного шансу стати Дубровським. Адвокат Дмитро Сєлєзньов у виконанні Володимира Вдовиченкова не дуже й хотів бути Хлєстаковим. Дружина Лілія Сєргєєва у виконанні Олени Лядової талановито марніла, розуміючи, що їй не стати дружиною декабриста через витіснення ідей "Свобода. Рівність. Братерство." горілкою.
А от мер у виконанні Романа Мадянова втілив у собі всі супер–лиходійські якості, яких вимагав від нього жанр. І, схоже, добра половина випадів у бік Звягінцева мали місце саме завдяки грі Мадянова.

 

Певно, це теж було метою Звягінцева – зобразити слабких героїв, які б не надихали і навіювали віру в безвихідність. Тож фільм відбувся, а от психічно-емоційний стан, бадьорість духу і оптимізм глядача похитнулися.
І щоб підбадьорити всіх, пропоную зазирнути у Вікіпедію. Виявляється, Звягінцева надихнула на фільм історія американця Марвіна Хімейра, а також вплинула новела Генріха фон Клейста "Міхаєль Кольхаас". Тобто "Левіафан" зовсім не про Росію і не про "Россия впЕрде", "Левіафан" про людину і державу взагалі.

 

У світлі цього кумедно виглядають суперечки про те, хто такий Звягінцев – оббріхувач, чи правдоруб? Бо варто було громадянину і режисеру Звягінцеву постати проти держави і зняти про неї фільм, як держава використала його кіно протест на свою користь. Адже лояльні до країни змогли заявити своє улюблене "Не дививсь, але засуджую!", а опозиціонери хоч і висловили свою симпатію, але відчули, що "Левіафан" могутній і не дасть себе образити. І от саме заради того, що Звягінцев такий Іов, як і його кіногерої, варто було подивитись цей фільм.

 

А для тих кому "Левіафана" і "Дурня" здалось мало, раджу почитати "Процес" Кафки, або подивитись його екранізацію. Кафкінська "Біля брами закону" все-таки потужніша.

 

Автор тексту: Олександр Вітолін

1
2
3
4
5
голосов (3) рейтинг (5.0)
5
4
3
2
1


Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. Зарегистрируйтесь или войдите, используя свой логин и пароль
Новости от KINOafisha и TVgid
Загрузка...
Загрузка...